Пієлонефрит хронічний

Хронічний пієлонефрит - хронічне захворювання, при якому запальний процес локалізується в чашечно-мисковій системі і паренхімі нирки.

Ця хвороба відноситься до одних з найбільш поширеним хворобам і є достатньо частим видом ураження нирок для всіх віків.

Причини

В розвитку хронічного пієлонефриту значення має загальний стан функції сечовиділення. Загостренню захворювання може сприяти гіповітаміноз, переохолодження, зниження імунітету, стомлення, також осередки хронічної інфекції (тонзиліт, запалення придатків матки і ін.).

Симптоми

Розрізняють місцеві і загальні симптоми хронічного пієлонефриту. Місцеві симптоми більш виражені у хворих вторинним хронічним пієлонефритом, який є ускладненням ряду захворювань, що порушують відтік сечі з нирки (сечокам'яна хвороба, аденома простати, фіброміома матки, опущення нирки і ін.). Хворі відзначають періодичні ниючі болі в поперековій області, справа або зліва. Їх поява традиційно незв'язана з активними рухами хворого, частіше вони виявляються у спокої.

При первинному пієлонефриті біль ніколи не приймає характер ниркової коліки і не іррадіїруєт. Часто наголошуються розлади сечовипускання, які відносяться до основних симптомів запалення сечового міхура, але не не часто є і при хронічному пієлонефриті, оскільки між цими захворюваннями існує певна залежність.

У значної частини хворих, особливо у жінок, пієлонефрит починається надалі декількох років або навіть десятиліть лікування з приводу хронічного циститу з частими загостреннями.

Загальні симптоми хронічного пієлонефриту можна розділити на ранніх і пізніх. Ранні загальні симптоми характерні для хворих з одностороннім або двостороннім пієлонефритом, але без порушення функцій нирок. Вони полягають в швидкій стомлюваності, періодичній слабкості, втраті апетиту, субфебрильній температурі. Зниженні работовероятності що пояснюється венозним застоєм в нирках, що посилюється при довгому перебуванні у вертикальному положенні. У 38-69% хворих визначаються збільшення артеріального тиску. Невеликий підйом температури тіла поза активною фазою при хронічному пієлонефриті наголошується не часто.

Пізні симптоми хронічного пієлонефриту: сухість в роті, неприємні відчуття в області нирок, печія, психологічна пасивність, одутлість особи, блідість шкіри, які являються проявом хронічної ниркової недостатності і характерні для двостороннього ураження нирок, виділення до 2-3 літрів сечі в день і більш.

Остання стадія хронічної ниркової недостатності якщо немає обтяжуючих чинників розвивається через 15 і більше років надалі почала захворювання.

Діагностика

Основними методами діагностики хронічного пієлонефриту є: загальний тест сечі і крові, бактеріологічне дослідження сечі, ультразвуковий, рентгенологічний і радіоізотопний методи.

Лікування

Лікування хронічного пієлонефриту представляє певні труднощі, у зв'язку з непередбачуваністю перебігу захворювання. Провідним методом лікування хронічного пієлонефриту є антибактеріальна терапія. Подбіраються антибактеріальні продукти не впливають токсично на нирки, до яких чутлива мікрофлора сечі і які виводяться переважно нирками. Головна умова лікування пацієнта до повного припинення основних клінічних проявів захворювання.

Використовують антибактеріальні засоби різних груп: антибіотики, сульфаніламідниє продукти, похідні нітрофурана, налідіксової кислоти, антисептики, продукти рослинного походження. Призначення антибіотиків проводиться відповідно до властивостей виявленого мікроорганізму-збудника. У в последствіїднєє час широкого поширення набули продукти групи фторхинолонов (ципрофлоксацин, норфлоксацин, пефлоксацин і ін.).

Значне місце в лікуванні хронічного пієлонефріттакже займає фітотерапія. Використовують лікарські рослини, що володіють протизапальними, антимікробними і сечогінними властивостями (лист брусниці, лист толокнянки, квітки ромашки, хвощ польової і ін.).